— Де це ви підчепили?
— В лісі витратив кулю...
— З револьвера?
Чмир киває головою. Що ж тут дивного?
Але Карлюга справді здивований. Хіба можна влучити зайця з револьвера? Це ж тільки випадок, очевидний випадок...
Чмир зовсім не хвалько. Він може довести, що він на бігу влучив зайця. От, може, добродій Карлюга не пожалкує за своєю шапкою і кине вгору? Одна тільки маленька дірочка... Згода?
Чмир виймає револьвер і готується до пострілу. Він наказує кидати і, коли Карлюжина шапка мотнулася чорного грудкою вгору, стріляє.
— Це неймовірно,— каже Карлюга, піднімаючи шапку з двома дірками. Куля влучила в бік і зробила дві діри.
З двору комуни на постріл вибігає кілька душ, і врешті з’являється на воротях Гайдученко.
— Киньте ви полошити людей. Ну як тобі, Андрію, не сором провадити свої стрілецькі вправи?
Але він сміється, побачивши обличчя Карлюжине, що недовірливо вертить шапку в руках...
— Це неймовірно, але факт,— говорить він нарешті сміючись і надіває шапку.
Чмир іде у двір, а Артем підходить до Карлюги й каже:
— Так ми, може, зайдемо до вас? Га?
Карлюга киває в знак згоди головою, і вони йдуть нагору.
«ЗАЧУХАНИЙ АНАРХІСТ...»
— Ви, здається, говорили Чмиреві, що бажаєте вступити до комуни?
— Так. Говорив...
Карлюга відповідає з легенькою посмішкою, зовсім не намагаючись її сховати.
Він сидить проти вікна, і Гайдученко прекрасно бачить ту посмішку.
— То що ж — був жарт, чи що? — суворим голосом питає Артем.
