дит, мабуть, розлюбив її? Усе може бути, все може статись... Але при чому тут він, Тома Карлюга, пустельник і філософ, що задля своєї філософії кинув життя, щоб не повертатися до нього, не повертатися до того огидного велетня спрута, що простягає свої мацки сюди й хоче захопити його в свої лабети та закрутити у вирі своїх стихій?
Карлюга, йдучи, ворушить мокре мертве листя, і в шелесті його йому вчувається нічний голос самогубці. Він дивиться на зелене чатовиння, і йому ввижається волохатий бог борів, а небо по-весняному прозоре, як очі вперше закоханої жінки...
Безперечно, вона йому ні на крихту не цікава, а коли й цікава, то тільки як патологічний тип для лікаря. Заплуталося дурне теля в хащах забобонів і не знає, як вийти з них... Воно не догадається просто відкинути всі ті забобони й вийти на чисте, і побачити чисте небо, і дихнути вільними грудьми повітря, що не отруєне людським оточенням...
Карлюга незчувся, як під ногами його замість мокрого листя заскрипів рудий пісок, і він вийшов на широку галявину, вкриту зеленавими від дощу дюнами. Дюни розбігалися ген-ген удалину й зливалися там у рівнину... Яке не бурхливе життя, а бурхливість та тільки зблизу помітна, які не різні люди, а різниця між ними є тільки, коли віч-на-віч розглядаєш їх. У далині моря всі прапори однакові й усі різниці стираються...
Пригадав Карлюга, ідучи пісками, і свою крадіжку. Навіщо він, власне, викрав ті дурні папери? Навіщо вони йому потрібні? І він спритьма вирішує, що папери йому не потрібні, що викрав їх так собі, знічев'я, поцікавившись чужими ділами... Ну й що ж?
Відповіді Тома не знаходить. Він бездумно йде дюнами й слухає, як вони хрумкають під ногами, немов коні, що жують овес.
Тома пройшов піщану просторінь і знову увійшов у ліс, і тільки тепер викристалізувалося у нього завдання його сьогоднішньої подорожі. Він не просто вийшов погуляти. Він пошукає місця, де б заховати свою самотність...
З кущів вибіг заєць і зупинився на стежці. Дурний заєць, він, певно, зроду не бачив людей, бо не тікає від Карлюги навіть тоді, коли він підходить ближче. Заєць, певно, народився навесні цього року і ще не здибувався з двоногим ворогом, а то він не сидів би так спокійно. Кар-
