КОМУНА, ВИНАХІД І МАУЗЕР
Артем цілими днями ходив замислений і тривожний. Він підозріло дивився на всіх, шукаючи тайних слідів злочину в кожному, але люди були такі самі, як і раніше, і нічим не видавали себе за злочинців.
Дощ знову настирливо почав лити зрана до вечора, і кудись рушити з комуни, щоб розвіятися, ніяк не можна було, бо дороги обернулися на багнисті ріки, а болота розлилися й перетяли шляхи. Доводилося сидіти вдома, і Артем цілими годинами креслив на папері формули та числа, а не задовольнившися з них, рвав папір. Уставши з-за столу, він годинами ходив по кімнаті або лежав на ліжку, втупившись у стелю.
Марта потроху почала видужувати, але синці під очима та мляві рухи свідчили за моральну й фізичну перевтому.
Один Чмир був зовні спокійний, і, поглянувши на нього, можна було подумати, що він уже забув про неприємні події, які так його були занепокоїли. Він розпочав довгі бесіди з комунарами, що нудилися без діла, і виявив багато цікавого, чого раніше не помічав. Особливо його вразило байдуже ставлення їх до справи будування комуни. Усі ці люди чекали тільки на весну, щоб податися на давно кинуті місця, і ні в кого на думці не було залишатися тут господарювати. Вони хоч зараз подалися б до Польщі, та боялися, що зима застигне їх дорогою — і їм прийдеться сутужно.
«Так от воно що»,— думав Чмир, і в його голові поставали один по одному плани збудувати комуну з іншого людського матеріалу. Він навіть намітив, кого саме варт притягти до комуни із знайомих селян та робітників з гут. Він майже не сподівався, що хтось із теперішніх комунарів залишиться назавжди в комуні. Ці здеморалізовані селюки його просто вражали. Довгі мандри й живлення коштом різних допомог зробили з хазяїнів якихось мандрівників з жебрачою психологією, що навіть на комуну дивилися з чисто жебрачого погляду, мовляв, держава мyсить їм допомогти, то й поселила їх у комуні. Тому-то й Гайдученка і Андрія вони вважали не за товаришів, а за начальство, що може наказувати й командувати.
