Хвилинка, чи дві — пообідав. А далі, а знову:
— За працю, за працю! — Бо серце штовхає: — гори!
Бо серце!.. О, серце велике, безмежне, космічне,
що світ умістило, без одного зідху, в собі! —
— Ні слова про спокій! — Розіб'ємо мертве, одвічне!
— Ні слова про спокій! — На бій, і на бій, і на бій!
…І тіло згоріло, і тіло, згорівши, упало…
І очі мільйонів на мить похилились униз —
під чорні знамена… Та серце вулканом зірвало
напружену тугу: — Роздмухуйте штормами бриз!
Палайте, горіть, хто великий над серцем і дужий,
хто може в хвилинку окреслити завтрішній плян!
Так грізно, так тепло, так соняшно зорями мружить
людина над людом, і серце над серцем, — Титан!
Ступайте у маршах! — Видзвонюйте гуками бруки!
Хай гулом одлунить земля під ходою кремез!
