Хрін збагнув… По лобі вдарив,
Спалахнув з думок-пожарів,
Зрозумів курей і псів
І, як рак, почервонів.
Вже ясна причина втечі…
Не чекав: метнувсь до печі:
Зашкварчала ковбаса…
Хрін поліз і витяг пса.
Посадив його на лаву,
Підсував найкращу страву,
Обнімав і гладив пса:
„Їж: це, знаєш, ковбаса.
Їж, серденько: це не шкодить“…
За столом і смак приходить:
Пес, хоч в лісі мав обід,
А наївся й тут, як слід.
І все думав: дива в світі…
Тяжко навіть зрозуміти,
Як не думав би й не прів…
Мабуть, просто, Хрін здурів.
Гляньте: робить знов дурниці:
Мірку висипав пшениці
І, дивуючи людей,
„Ціп-ціп“, скликує курей.
Кури більше не сміються,
А клюють, кричать, скубуться
І, хоч вже для їх пора,
Не тікають із двора,
Сю ніч Хріну добре спалось,
Все до його усміхалось:
Сонце, ниви, ліс, луги,
Навіть люті вороги.
Сторінка:Олександр Олесь. Мисливець Хрін та його пси (1944).djvu/52
Цю сторінку схвалено