Бачив пес, що кепська штука:
„Це вже вправи, не наука.
Але чом лютує Хрін?
Не сказивсь, буває, він?
Як на гріх зайців не чути…
Чи не час прийшов чкурнути?
Він же знівечить мене!“…
Пес рішив, що він чкурне.
„Руш!“ затупав Хрін сердито,
„Руш!“ хрипів несамовито.
Ох, і рушив же! За ним
Навздогін побіг Охрім.
Бігли просто, без дороги.
(А у Хріна босі ноги!)
Та тут справа не в ногах:
Злодій, чоботи в думках!
Наче випущені стріли,
Як сліпі, вони летіли
Через багна і річки…
З шумом рвалися качки.
Вбігли в місто невідоме…
Миготять хати, хороми,
Повно гамору кругом, —
Стежив Хрін лише за псом.
Тільки б злодія піймати!
Враз… біля якоїсь хати
Пес спинивсь і через тин!
„Ось де злодій!“ крикнув Хрін.
„Але ж хата щось знайома…
Та це ж, лишенько, я вдома!
Це схотілось їсти псу!?
Він же нюхав ковбасу!
