Сторінка:Олександр Олесь. Мисливець Хрін та його пси (1944).djvu/48

Зирк на Хріна. Як убитий,
Рясно мухами укритий,
В снах, як в морі, він втонув:
І не бачив і не чув.

 „Не ловити ґав! до діла!“
 Промайнула думка сміла.
 „Годі злизувать з чобіт:
 Повним хоче буть живіт!

Ані крихотки ж від ранку!…
Згризти, з'їсти до останку!“
Так незмінно він рішив
І… нічого не лишив!

 Не лишив ані гвіздочка!
 Круглий став, неначе бочка,
 Одійшов і спати ліг…
 Та кололо щось: не міг.

Час і Хріну прокидатись…
Став він звільна одягатись
І раптово закричав:
„Лихо! Чоботи хтось вкрав!

 Від злодюг, що розвелися,
 Не сховаєшся і в лісі!…
 Підповзе, коли ти спиш,
 І поцупить шапку, гріш…

Вкраде свиту, стягне чобіт,
Жебрака з людини зробить,
Вийме розум з голови…
Сядь, чи стоячи, реви!

 Ти й не гавкнув на гадюку?!“
 І пустив він каменюку.
 Пес одскочив за кущі.
 „Руш за злодієм мерщій!“