Зирк на Хріна. Як убитий,
Рясно мухами укритий,
В снах, як в морі, він втонув:
І не бачив і не чув.
„Не ловити ґав! до діла!“
Промайнула думка сміла.
„Годі злизувать з чобіт:
Повним хоче буть живіт!
Ані крихотки ж від ранку!…
Згризти, з'їсти до останку!“
Так незмінно він рішив
І… нічого не лишив!
Не лишив ані гвіздочка!
Круглий став, неначе бочка,
Одійшов і спати ліг…
Та кололо щось: не міг.
Час і Хріну прокидатись…
Став він звільна одягатись
І раптово закричав:
„Лихо! Чоботи хтось вкрав!
Від злодюг, що розвелися,
Не сховаєшся і в лісі!…
Підповзе, коли ти спиш,
І поцупить шапку, гріш…
Вкраде свиту, стягне чобіт,
Жебрака з людини зробить,
Вийме розум з голови…
Сядь, чи стоячи, реви!
Ти й не гавкнув на гадюку?!“
І пустив він каменюку.
Пес одскочив за кущі.
„Руш за злодієм мерщій!“
