Сторінка:Олександр Олесь. Мисливець Хрін та його пси (1944).djvu/42

Цю сторінку схвалено


Шкода бідного Охріма:
Цілу ніч перед очима
Заяць каторжний скакав
Й різні штуки викидав:

 То п'ястук підніме косий,
 То Охріму зробить носа,
 То покаже язика
 І ушкварить гопака.

То смикне його за вухо
І промовить: „ну, послухай,
Що ти встрелив і коли?!
Язиком хоч не мели!

 З тебе вже сміються кури!…
 Кажуть: „нас він не одурить
 І не видурить яєць:
 Знаєм вже — який стрілець!…

Цей хвалько, боюн і дурник
Не поцілить навіть в курник,
А хвалився, що з двора
Швидко викине тхора.“

 Ну, скажи, якого біса
 Ти оце ідеш до ліса?
 Ну, й сидів би на печі,
 Наше пір'я деручи“.

„Досить: кинь плести дурницю!“
Хрін кричав, хапав рушницю,
Та раптово звір зникав, —
Хрін зубами скреготав.

 І як стало розсвітати,
 Хрін устав і вийшов з хати.
 Тихо, лагідно було…
 І тоді сказав він: „О“.