Тихо, тихо в хаті стало…
Та щось нагло заспівало
Пісню тужну за вікном,
Світ захмарило кругом.
Вітер це, — кобзар прохожий,
Мандрівник, вибранець Божий,
Думу з Хортиці приніс
Тай не втримався від сліз.
Сльози гнівні, буревістні
Все рясніш лилися з пісні,
І земля їх напилась,
Полинями пройнялась.
Помолилась Осінь Богу…
„Час рушати і в дорогу…
Гей!“ гукнула. І воли
З рипом воза потягли.
