Цю сторінку схвалено
22
Мисливець Хрін
Швидко втома всіх поклала,
(Навіть Біла задрімала),
Тільки Хрінів пес не спав:
Хріна він свого згадав.
Думав він: „Це Хрін-сердитий!…
Як вернуся, буду битий…
Хрін є мстивий, Хрін є злий:
Не наллє три дні помий!
Хріну кланятись? Ніколи!
Їсти схочу, — в ліс, у поле!
Тут не сам я, не один…
Хто рідніш? свої, чи Хрін?
Не піду з цієї хати!“
Так рішив і став дрімати
І поволі задрімав…
Рідний хтось його обняв.
Як відомо вранці стало,
Що лишиться він на стало,
Так скавчали раді пси,
Що порвали голоси.
V
Хрін не жартує
Але гляньмо на ялину —
Як на ній сидиться Хріну…
Е, та він уже давно
З буком дивиться в вікно.
