Ковбаси вже дам на зміну!“…
Пес уже не вірив Хріну,
Головою помотав
І в повітря кинув: „гав!“
Та і знав — чому не вірив:
Виганяв він безліч звірів,
І ведмедів, і вовків,
А помиї тільки їв.
Та й охоту став втрачати
Різних звірів виганяти:
Все одно — не вцілить Хрін…
Але завжди правий він!
Ще й кричить: „Це-пес ледачий!
Чи дурний він, чи не бачить,
Що я люльку запалив,
Димом очі задимив.
Докурю, — жени без ліку
Всяку твар — малу й велику:
Не затрусяться жижки,
Переб'ю їх, як горшки.“
Пес встромляв у землю очі,
І не знав — чого він хоче,
Знову нюхав, знову прів
І кістками торохтів.
В ліс ввійшли, і з переляку
Каже тихо Хрін: „Собако,
Ну, сьогодні ти дивись:
Це тобі не вовк, чи лис.
Прослідиш, — жени без впину,
А я злізу на ялину,
Як стрельну я, поспіши
І потвору додуши.
