Сторінка:Олександр Олесь. Княжа Україна.djvu/95

Ця сторінка вичитана



Ось упав Дажбог великий…
О, віддячить він катам!
Він не гляне більш на землю,
Він не вродить хліба нам!

Збоку десь віщун віщує:
„З неба сурми загудуть,
Полетять небесні стріли
І на голови впадуть.

Вороги обляжуть місто,
Стане чорно від гадюк,
Павуки з землі полізуть,
Не піднімуть люде рук…“

Так старий віщун віщує,
Але молодь ще міцніш
Полосує батогами
І сміється веселіш.

І в Дніпро Перуна-бога
З сміхом кидає вона:
„Загреми ще, діду, з річки,
От здивує новина!“

І поплив по річці ідол,
І безвладний зник у млі
Вчора ще великий, гнівний,
Найстрашніший бог землі.

.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .