Так, як радив, І зробили.
Закипіли казани,
Скрізь по вулицях парують
Повні бочки і чани.
А уранці Печенігів
Подивитися зовуть:
Як у нас всього багато,
Як у нас їдять і п'ють.
Здивувались Печеніги:
„Ну, й країна чарівна:
З кісілем у них криниці,
Бочки меду і вина!“
— „Досить! годі облягати! —
Печеніги заревли.
— „Міста голодом не візьмеш!“
Так рішили і пішли.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
Кісілю й тепер не мало,
Та настав вже інший час:
Вороги нас через його
Облягають раз-у-раз.
