Пильно слухає вояцтво
Що розказує хлоп'я…
Меч стискає воєвода
І сідає на коня.
— „Вояки! вперед! на поміч!
Вірний Претич закричав:
Хай живе наш славний Київ,
Хай живе наш Святослав!“
Обернувся в вулик табор…
Крики, ржання, метушня…
Кожний бравсь за спис, за зброю
І… на огиря-коня!
І злякались Печеніги…
Крик пішов і залунав,
Що вертається з походу
Переможець Святослав…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
Безліч літ уже минуло,
Вже давно в землі хлоп'я,
І давно вже в серці нашім
Вмерло лицаря ім'я.
