Стріли падають у воду,
Наче чорні блискавки…
Попливти б, — але бояться
Печенізькі вояки.
А мале хлоп'я давно вже
Степом котиться — летить…
Сяють вогниками очі,
Серце пташкою тремтить.
Ось уже і рідний табор,
Ось і Претич, вояки…
Ах, здається, по степу він
Розгубив свої думки!
Прибігає, важко диха,
Ледве встоїть на ногах…
Закричав — і гнів палає
В огняних його словах.
— Воєводо і вояцтво!
Ви гуляєте, орли,
А наш Київ, наче хмари,
Печеніги облягли.
Ви гуляєте, а люде
Швидко з голоду помруть,
Швидко з голоду наш Київ
Печенігам віддадуть“
