Ця сторінка вичитана
— „Вже давно дощі змивають,
А обсушують вітри
Його кости в чистім полі
Біля Лисої гори“.
Князь помовчав і всміхнувся:
— „Брешуть, дурять віщуни!
Бач: кістки… Коня! поїду:
Подивлюсь — хоч де вони!“
І Олег у поле їде.
Вгледів кості, зліз з коня
І ногою став на череп…
Нагло виповзла змія,
Обвилась, впялася в ногу!..
Скрикнув князь і на коні
Він летить в свої палати,
Щоб погаснути в огні.
|
|
На високу Щековицю
Князь зібрався у поход…
Йде, схилившись, за труною
Його військо і народ.
