Приїздить, за стіл сідає
Й чує мову чарівну:
„Доки будемо губити
Українську сторону?
Доки будем ворогами
На єдину землю йти:
Чи у нас не спільна мати,
Чи не рідні ми брати?!
Жиймо в згоді! Поцілуймо,
На хресті присягнемо,
Що за нашу спільну Матір
Душу й тіло віддамо.“
— „Згода, згода!“ — Закричали:
„Спільно знищимо того,
Хто покривдити посміє
Брата рідного свого.
Разом знищимо навіки!“
Присягаються князі,
Піднімають хрест угору
І цілують по черзі.
Але князь Давид Волинський,
З Святополком заодно,
Вже зломив свою присягу,
Вже забув її давно.
