Кажуть — раз полюбить лихо,
Так до смерті любить вже,
Мов дитину рідна мати,
Доглядає, береже,
Вже не з Півночі гнилої,
А із Азії прийшло,
Впало хмарою важкою,
Чорним каменем лягло.
Раз у Київ прибігають
Половецькі посланці:
„Поможіть, кричать, рятуйте,
Славні лицарі-борці!
Йде на нас орда татарська,
Сараною лізе-йде;
Землю курява вкриває,
Степ від тупоту гуде!
Як не прийдете на поміч,
Як прогаєте ви час,
Нас попереду зруйнують,
Але підуть і на вас.
