навязану поміщиками та капіталістами проти-народню владу.
Селянство само, без участи міського робітництва, під проводом української інтеліґенції могутнім поривом знову побороло в проти-гетьманськім повстанні поміщицько-капіталістичну владу, знову захопило землі, як за часів Центральної Ради, посадивши поміщиків, що брали контрибуції й чинили розправи, в тюрму. 8-го січня 1919 року ухвалила Директорія вироблений народнім міністром Шаповалом земельний закон. По сути цей земельний закон нічим не одріжнався від земельного закону Центральної Ради. І по ньому земельні багацтва одбиралися безплатно від поміщицької кляси й передавалися у всенародню власність, на безплатне користування безземельному та малоземельному селянству. І закон Директорії, як і закон Центральної Ради, як і все большевицьке земельне законодавство, був збудований на основах соціялізації, на ґрунті якої стояла партія соціялістів-революціонерів. І він цілком і безоглядно йшов на зустріч змаганню селянства: знищивши нетрудове землеволодіння, заволодіти всією землею. Навіть умовини його видання були ті самі, що й під час видання закону Центральної Ради. Як і тоді проти соціялістичної влади України, так і тепер пішла війною соціялістична (комуністична) Російська Республика. Московські комуністи не воювали з Україною доти, доки влада була в руках поміщицько-капіталістичного уряду гетьмана, і за-
