зберіглися за порогами до нашого часу. Оповідання Костянтина Багрянородного таке цікаве, що ми не можемо не подати з нього кілька уривків.
Розповівши про те, що в Києві купці-мореплавці перевантажують крам в однодеревні невеликі човни, а потім кілька день стоять у Вітачеві, чекаючи, доки як найбільше човнів збереться заразом, він далі каже:
«І спочатку припливають до першого порога, що зветься Ессупі, що по роському та слов'янському значить «не спати». Це таке вузьке місце, що не ширше циканістрія (міра довжини — коло 270 футів), посередині ж стремлять скелі-прямовисні та високі, схожі на островки. Вода, вдаряючись у них, бурує, а потім, падаючи долу, створює великий грюкіт та жах. Через те роси не наважуються проходити через них, але, зупинившись поблизу, висажують людей на берег, рештку ж речей залишивши в човнах, голими ногами намацують дно, щоб не спіткнутися на камінні, у той час, як інші тоді відштовхують очепами чардак, корму та облавки човна. З такими застереженнями переходять вони перший поріг через неглибокі прибережні притоки ріки.
Коли перейдуть цього порога, то взявши решту людей з берега, пливуть до другого порога, що по роському зветься Ульворсі, по слов'янському ж Островуніпрах, тобто острів порога. І цей схожий на перший, і переходити через нього дуже важко. Через те, знову висадивши людей, переводять човни, як і раніш. Так само переходять і третій поріг, назвиськом Геландрі, що по слов'янському значить дзвін порога. Потім у такий же спосіб четвертий великий, що зветься по роському Айфар, по слов'янському Неасит, бо птиці-баби (пелікани) гніздують у скелях на порозі. Тут прямо пристають до берега; вибрані люди виходять на беріг і рушають на охорону, і вартують дуже пильно, з огляду на печенігів. Решта ж, узявши з човнів свої речі, ведуть рабів своїх у кайданах берегом, шість тисяч кроків далі, доки не поминуть порога. Потім одні волочать човни, інші несуть на плечах, доки не поминуть порога, а поминувши спускають човни на воду, і, навантаживши знову пливуть.
