Сули на великій віддалі тягнуться вали та насипи, рештки давним-давно збудованої «лінії» — оборони проти степових кочовиків.
Поминаємо Городище, а потім Крилов, у гирлі Тясмина. Крилов збудували 1715 року поляки, на татарському «перелазі» із степу. Підходимо до Кремінчука. Пристойний, чепурний Кремінчук — теж свідок давньої давнини; його засновано ще 1571 року, а Боплан згадує за нього у 1675 році, як за багате, жваве місто. Ба й справді, Кремінчук і тепер у вигідному становищі, на перехресті Дніпра й залізниці. І тепер у Кремінчуці буяє життя: працює залізниця, працює пристань, працюють фабрики. У місті курява й спека. З церков уже знято хрести, натомість майорять на банях прапори й антени, — видно, в церквах уже клюби. Незабаром, очевидячки, полетять додолу й дзвони, що затрималися досі на дзвіницях. Вони потрібні країні в будівничу добу.
За Кремінчуком у Дніпро вливається Псьол. Великий приплив Дніпровий довжиною понад шістьсот верстов. Потім трохи далі велике мальовниче село Келиберда, старовинне селище наддніпрянське, що його не раз руйнували татари. На самому березі стремлять гострі високі кам'яні шпилі. Це прекрасні й багаті поклади граніту.
Від Кремінчука почавши і до самого Дніпропетровського, раз-по-раз Дніпрове річище перетинають так звані «забори», кам'яні кряжі, що дуже ускладнюють судноплавство, але нічим не загрожують нашому човнові, крім хіба потреби маневрувати широким річищем і через те гаяти час.
На цім відтинку Дніпровому з лівого берега вливаються в нього ще два припливи: Ворскла, нижче Переволочної, дуже старовинного селища, відомого ще з XI століття, та Орель, що впадає в Дніпро на кілька верстов нижче за пристанню Орлик. Під Переволочною, як відомо, закінчився останній акт полтавської трагедії: тут Петрове військо полонило коло п'ятнадцяти тисяч шведів, що в розпачі тікали з-під Полтави; саме тут, переправившись на турецький бік, тікали диким полем від Петрової помсти Карло з Мазепою.
