І ще згадується зовсім недавня жахлива «трипільська трагедія», що її бачили ці прямовисні кручі.
У Ржищеві — надвечір. Щоб не ночувати в містечку, рушаємо далі шукати пустельних місць. Але встигли подивитися, як червоні валки селянські з музиками й прапорами привезли хліб на пристань і вантажили самохіть на пароплав. Захід сонця заступили хмари; накрапав дощик і щоб, бува, хліб не
псувався, бігали з берега на пароплав з мішками на плечах навперейми: треба було навантажити до ночі.
Поминули Трахтамирів — старовинне місто, колишній манатир запорізький; та про манастир мало хто знає, а далеко більше відоме «трахтамирівське» каміння: і млинарське, і на бруки. Великі поклади пісковика не тільки на березі, а й у річці; тут вони залягають майже суцільною поперечною загатою, залишаючи для пароплавів досить незручний хід, особливо влітку, коли води меншає.
