проявами одностайного піднесення і ентузіязму. Початок будування Дніпрельстану був першою ґрунтовною віхою на широкім шляху соціялістичного будівництва.
КИЇВ — ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ.
Колись студентські гуртки чоловіка шість–сім віддавали данину вимогам часу, проїздили великими човнами з Києва до Херсону. На порогах зупинялися, згадували сиву давнину, все, як слід. Та те було давно й ніби за повинністю.
А ось тепер, коли пороги не сьогодні-завтра назавжди заллє Дніпро, коли над зрадливими гострими шпилями Волнизького чи Ненаситця незабаром спокійнісенько ходитимуть великі пароплави, — вибачте… І я хочу, я повинен на власні очі докладно подивитися на пороги. І не стільки на самі пороги, що от-от відійдуть у безвість, як на велику загату за порогами, що мурується на скелястому дні дніпровому, що починає собою нову добу нового життя.
Однодумців і попутників зібрати в Києві не важко. Речей багато брати не треба, бо наш серпень з погляду кліматичного найкращий місяць для подорожі: рушниця, мислівський мішок, собака, — і так одного чудового серпневого ранку наш гостроносий легкий човен рушив униз, старим шляхом «із варяг в греки».
Як личить організованим людям, запровадили сувору дисципліну й чергування, ніби на справжньому судні. Кожен твердо знає — коли веслувати, коли їсти варити, коли вартувати, а коли байдики бити. Човен поволі посувається Дніпром на південь. Дніпро млявий, сонний, ледве-ледве виграє зморшками жартівливих хвильок, а сонце вже не дошкуляє, а ніжно, лагідно обтікає обличчя й тіло. Ми цілком довірилися Дніпрові: він нас везе, він нас і харчує. Один рибалить, один за мисливця — і нам у ввесь час подорожі не бракує ні риби, ні м'яса.
Ночі короткі, холоднуваті. Приємно такої ночі поспати на косі, на гарячому від денного сонця піску, щоб ранком, цілком свіжим і відпочилим, прокинутися й рушити далі, ледве-ледве заведеться на світ.
