скликали чимало різних нарад. І сам я в той час написав уже й сказав чимало слів про Дніпрельстан, про сміливий проект, що обіцяв багатому українському півдневі такі казкові перспективи. Не зважаючи на це, спокійна впевненість діда Мини, що виріс на Дніпрі, знав його міць і примхи, впевненість у тому, що більшовики Дніпрельстан таки збудують, — була для мене дуже знаменна, і я поїхав від діда знову під кручу з якимсь особливо радісним почуттям.
Через декілька день передо мною знову встала реально проблема Дніпрельстану, але в зовсім іншому пляні, поєднана з шкурницьким жахом темного обивателя. В одну з київських редакцій надійшов лист мешканця Слобідки з суворим ультимативним запитанням: як радянська влада застереже його будинок від затоплення в той час, коли збудують нарешті греблю на порогах і підійметься рівень води у Дніпрі. Зважаючи на загрозливі перспективи щодо Слобідки, слобідський тубілець радив редакції обміркувати це питання, щоб заздалегідь добре зважити перше, ніж братися до таких небезпечних річей.
А ще за тиждень чи два мені припало зачитати лекцію про проект будівництва Дніпрельстану в одній із військових частин. Доводилося говорити про реалізацію проекту Дніпровського будівництва, як про справу, коли не сьогодняшнього, то завтрашнього дня, подавати недалеке й певне майбутнє, як уже річ цілком реальну. І численна авдиторія червоноармійська багатьома записками й запитаннями до краю переконала мене, що Дніпрельстан — це вже не майбутнє, а дійсність, що ідеєю греблі з гідростанцією та шлюзом, а потім — величезного індустріяльного комбінату навколо станції, як могутнього електричного серця, — що цією ідеєю найширші маси робітничо-селянські не тільки зацікавлені. Я відчував, що вони пройнялися нею, що їхня воля виразно скерована в бік якнайшвидшої реалізації цього принадного проекту.
— Не диво червоноармійці, — гадав я, — адже Червона Армія це, між іншим, прекрасна школа. Вони добре обізнані з усіма нашими будівничими плянами, а Дніпрельстан у тих плянах займає одне з перших місць. А от, — що переконаний Мина, що повірив заляканий домовласник із Слобідки і вдається до на-
