Цю сторінку схвалено
Поїзд стояв та стояв — напівтемний, довгий, похмурий. В нього, як комахи, метушливо лізли люди, заповняли полички, проходи, закутки. Потім поїзд пустив хмари чорного диму. Пахощі кам'яного вугілля вбили останні спомини про вітри над морем, про солоні аромати. Через чорні степи рушали ми тої ночі від Озівського моря до високих круч Дніпрових.
