зуючи шлях пароплавам та рибалкам. На косу часто їздять у дні відпочинку баркасами та «гапками» бердянські робітники, покупатися, погрітися на сонці, почаювати, їздять гуртками по дві–три родини з дитворою.
З Бердянського до Маріуполя можна проїхати автобусом: хоч тісно, гаряче і тряско, та швидко. Тут залишається праворуч — Гурзуф, Ялта, назви, що залишилися на спомин про палкі фантазії колишніх мешканців і фундаторів. Надто вже хотілося дорівняти тутешнє узбережжя до Кримського… Не знаю, як на чий смак; я не люблю кримського узбережжя, ніби виліпленного з папьє-маше. Я в усякім разі волію Озівської коси, лиманів, островів.
Маріюпіль — тепер не тільки адміністративний центр великої й багатої округи. Під Маріюполем, у Сартані, і раніше був великий металюргійний завод, а тепер поблизу міста, на річці Кальмію, будується новий велетень, технічно-найдосконаліше озброєний,. Цей велетень даватиме протягом року 3,5 міл. тонн чавуну. Увесь завод розрахований на 10 домен, 24 мартени та 3 блюмінги, з яких дві домни та чотири мартени буде збудовано протягом трьох років.
Згодом почнуть будувати другого подібного велетня в Таганрозі на річці Міюсі. Ці заводи працюватимуть на керченсько-таманській руді, що її приставлятимуть у Маріюполь та Таганрог морем, найдешевшим шляхом.
Приозівські степи між Маріюполем і Таганрогом, а також і далі — до Ростова — ще повільні й сонні, як і придніпровські степи. Саме тут, як ніде більше на Україні, зберігся той тип українського селянина, що всюди в інших місцевостях одійшов у минуле: солом'яний бриль, вуса, широкі полотняні штани, чоботи, ціпок у руках. Ближче до моря, в околицях міст, тут дуже добре розвинене культурне садівництво. Добре тримане й доглядане дерево дає порядний врожай сильної фрукти.
Першим реконструктором степових маштабів і темпів стає трактор: серед степової тиші тепер уже часто чути його грюкіт та якийсь специфічний металевий скрегіт. Не один, а цілі валки тракторів виходять із воріт машинотракторної станції, широкою смугою захоплюють і розтинають степові черноземлі,
