й звуть призирливо «гапками». «Гапка» — це судно бідняка. Хто заможніший, той у першу чергу спроможеться на баркас.
Вже поглянувши на ці великі флотилії, можна зрозуміти, що для людности в Бердянському море й риба — головний засіб існування.
Матроська Слобода — велике передмістя, майже цілковито рибальське селище. Тільки де-не-де поміж рибалок живуть одинокі родини робітників з заводу сільсько-господарських машин імени Першого Травня. Отож головний тон у слободі дають рибалки.
Праця рибальська — не легка. Примхливе море, вередливі вітри, а восени та взимку лютий холод — тисячі загроз та небезпек оточують життя рибальське.
Рибалка знає море, вміє вгадати погоду, добре орієнтується в тутешніх своєрідних природних умовах, але в масі своїй ще й сьогодні він темний, некультурний, він увесь — раб забобонів.
Серед Матроської Слободи червоною незграбною копицею примостилась велика церква. Не було дня, щоб ретельний піп не дзвонив на всі лади, не правив у тій церкві. Рибалки на запитання про таку надмірну релігійність попову, відповідають, що в попа «кльов поганий».
Я не мав змоги перевірити прибутків слобідського попа, але не раз спостерігав, як чималими юрбами, святочно прибравшись, рибалки сунули до церкви.
Ніби жартома, виправдуючись і ніяково сміючись, каже старий рибалка:
— Нам без ога не можна, ми на морі живемо.
І здається так, що ніхто досі нічого серйозно не робить, щоб розвіяти ту атмосферу забобонів і релігійної омани, щоб попівському калатанню в дзвони протиставити щось інше, наше, сучасне.
Над низенькими хатинами Матроської Слободи високо стремлять дзвіниця й церква, але над жодною хатою ви не помітите антени, що тепер уже є звичайним явищем у кожному нашому селі. І навіть школа в Слободі стоїть без огорожі.
Коли рибалка має добру снасть, він забезпечує своє існування, але є рибалки–біднота. Вони пробують організувати колек-
