ставлення його до моїх спроб встановити деяку шкалу соціяльної диференціяції бердянських рибалок і місце мого хазяїна в тій шкалі.
Так і з робочими руками не погано стоїть справа в Федора Івановича. Він і п'ятеро здорових, як дубки, синів — управляться за добру артіль рибальську, навіть і в гарячу пору, коли густо піде пузанок, чи бичок ловитиметься.
Мені невідомо, чи є підручники рибальства, де докладно розповідають, як усяку рибу ловити. Так чи так, але я розповім про деякі лови, бо для мене це були здебільшого зовсім нові речі.
Вся праця рибалки замикається в одному трикутнику: риба, море, вітер. В морі є чимало риби, а вітер, коли він сприятливий, допомагає рибалці, коли ні, шкодить, а часто і нищить рибалку. «Курортник», лежучи на пляжі, мало цікавиться вітром; хіба з того погляду, що він жене куряву та пісок в обличчя, забиває легені, не дає дихати цілющим морським повітрям. А рибалка, не вдаючись до послуг метеорологічної служби, з десятків ознак, часами кумедних, а часами ґрунтовних, вгадує собі на завтра, що́ то за година буде. І назви вітрів у рибалок залишилися старовинні, від колишніх колонізаторів наших морських узбережжів. Коли заграє «тремунтан» — північний, або «грего» — північно-східний, — на березі тихо, не видно хвиль. Гори та будівлі прикривають від вітру прибережну смугу морську, і на ній не видно ані хвильки. Вода геть, подасться собі в море, одкриваючи вогкий, м'який пісок, а там за два-три кілометри в морі, — о, там ви пізнаєте силу непевних, зрадливих і таких небезпечних «тремунтана» і «грего».
Розпустив вітрила легенький баркас рибацький, навантажений великою сіттю, і за кілька хвилин берег з курортними та й саме місто вже ген-ген майорить у далечині, як якась строката смужка. Стрімлять тільки церкви, заводські димари та гора химерним, зубчастим силуетом перетинає чистий блакитний обрій.
Баркас, немов оріхове лушпиння, стрибає з хвилі на хвилю, клякнуть руки, тримаючи стерно, аж гуде «тремунтан» у вітрилах і щоглах. Федір Іванович почуває себе в морі, немов
