За Матроською Слободою, коло вузької, довгої, як стріла, Бердянської коси, що шпилем простяглася в море, — чепурненький курорт. Він потужно розвивається, узявшись риштованням; ростуть будинки, вночі далеко сяють дужі електричні лихтарі.
Чутки про курорт Бердянський швидко ширяться по Україні, та й за межами її, з'їздяться люди — хто організовано, а хто й самотьоком — лікуватися бердянськими грязями й ропою. Курорт іще молодий, не може вмістити всіх хворих, — через те селяться «курортні» в місті, здебільшого в Слободі, бо вона ближче до курорту.
Мій хазяїн Федір Іванович поділяє загальні погляди на курортників усіх мешканців Матроської Слободи: курортні мовляв, — це всіляка непотріб, що навалою суне з цілого світу в прекрасне лоно Бердянське. То дарма, що ця «непотріб» становить не абияку статтю в бюджеті аборигенів Матроської Слободи.
Гроші грішми, а ставлення само собою… і в світогляді Федора Івановича я добре відчуваю цю подвійність: цілком льояльне ставлення до мого гаманця, і дуже підозріле — до мене.
У свій час ламається найгрубша крига. Прийшов час, зламалася вона й між нами — Федором Івановичем і мною. Насамперед, «курортний» не виявив жодних намірів лікуватися, по-друге, надто вже щиро цікавиться він морем і рибальством. Нарешті, тут став у пригоді мені отой звичайнісенький випадок, що так часто займає в стосунках людських неналежне йому місце.
Треба було, щоб заклопотанний Федір Іванович незадоволено погодився взяти мене з собою в море поставити сітку на пузанка; треба було, щоб отой пузанок, якого я досі бачив тільки в сорабкопівських кадубах, набився в сітку так несподіванно густо, що ми втрьох за цілу ніч ледве-ледве його впорали й насипали в баркас чималою купою. Цього було досить, щоб Федір Іванович рішуче й безповоротно визнав, що в «курортного» легка рука, що «курортного» слід запрошувати на рибу в море.
Всі, кому доводилося лікуватися чи відпочивати на чорноморському узбережжі, — всі мабуть хоч сами рибалили, хоч спостерігали рибалок професіоналів і їхню працю. Але щодо кіль-
