зім'яли їхні пласкаті постаті. Верхи деяких могил уже розкопані: видно працювали вже й тут наші допитливі археологи.
А поруч із ними — багато нових, свіжих могил — слідів недавнього панування й лютування денікінщини, махнівщини, врангелівщини, — це красномовні пам'ятки недавньої героїчної боротьби, криваві щаблі до нового життя…
Красу й принади цього степу оспівано в піснях і думах козацьких. Про степ український багато писали й пишуть давні й новітні письменники. Степ — постійне тло ранніх оповідань Винниченкових; чарівним пахощам степового «євшану-зілля» віддав замолоду данину й Микола Вороний. Чернявський теж захоплювався неосяжними просторами українських степів і грізними звуками степової бурі; композитор Степовий втілив вірш Чернявського в могутню блискучу мелодію, яку часто переказує киянам соковитим басом співак Михайло Донець.
Ці думки, а також багато інших, роїлися в моїй голові вересневого холоднуватого росяного ранку, коли дужий асканівський авто, вщерть набитий людьми і пакунками, швидко залишивши позаду невеличку Новоолексіївку, прорізав степові простори.
Ми — серед степу… Степ — це передусім з погляду горожанина — колосальні віддалення. Ніде в інших краях, так як у степу, не відчувається потреба в автотранспорті, щоб зробити тут життя, побут, працю культурнішими, інтенсивнішими. Степ уже знає переможний грюкіт і корисну силу тракторів. Незабаром, коли запрацюють на повний хід наші велетні — тракторні заводи, степ першим вимагатиме їх у величезній кількості. Машинотракторні станції, що розгортаються і працюють у степу, тільки перші піонери механізованого й тракторизованого степу, що буде незабаром.
А за тракторами повинні прийти й незабаром прийдуть у степ авта. Безмежні степові обрії, величезні степові віддалення, нетерпляче чекають на них. Бо тільки швидкі, дужі авта допоможуть у потрібних нам темпах розбуркати й відживити цей багатющий, але такий сонний, нерухливий край.
