О, ранок, як ранок твойого життя, І очі ті, ховзькі і гострі. Твій погляд невгнутий, що їх перетяв, І твій незахитаний постріл. Той стріл, що лавіну зриває важку, Прокляття випадку, що скрізь є. І ось ти фехтуєш рапірами куль, Разиш блискавками децизій. Ще хвиля — і душить дихання твоє Юрба, що тяжка і густа є. Остання з чола твого блискавка бє І кулею в мозок вертає.
44
