і чуємо, що вже Володимир Іларіона «не в бідній та в невідомій державі панував, а в Руській, що про неї знають і чують на всіх кінцях землі.»
Не диво ж, що князі, заохочені сто літ пізніше іншим, Володимиром — Мономахом, до походу на половців, знають одно бажання: «Дай нам, Боже, зложити свої голови за християн і за Руську землю і бути зачисленими між мучеників» (Київський літопис). А в рефрені «Слова о Полку» — «за землю Руську, за рани Ігореві» — сурмить цей наказ боротьби за батьківщину особливо пристрасно.
І не дивуємося, коли по століттях династичних манівців і баламут, Ґанджа, перестрівши Барабашевих козаків перед Жовтими Водами, звертається до них з різким запитом: «Чи польській короні хочуть допомогти, що за мужність заплатила їм неволею, чи матері своїй Україні, що хоче обдаровувати свободою?» (Граб'янка).
І універсали Хмельницького (у Величка) кличуть «на охорону віри своєї благочестивої грекоруської та на оборону загибаючої й упадаючої батьківщини своєї», щоб козаки «ставали та за неї на славному полі бою, при своїй правді й обороні, вмирати і прийняти вінець мученицький із правиці Вишнього не відмовлялися». Щоб не вагалися «мужньо й без боязні за віру й батьківщину стати проти неприятелів своїх названих».
Ідея батьківщини, як елементарна для кожної людської спільноти взагалі, чи не найцупкіше трималася в українській духовості навіть за найтяжчих для неї періодів.
Ідея державного самоздійснення України по упадку княжої держави залишається для пізніших поколінь невгасимим заповітом і тривалою метою. Це був дороговказ, що до нього прямували остаточно всі пориви розбитої історією, але живої нації. Сама правність втрати суверенітету заперечується. Український нарід, мовляв, завжди був вільний; не був він завойований, а приєднався до польської або литовської унії тільки добровільними пактами. Незадоволена зі своїх зрадливих спільників Україна, отже, може із власної волі зірвати ненависний союз.
«Народ Руський зо всіма його областями, городами, селищами й всякою до нього народною і національною приналежністю звільняється і відтягається від усіх претенсій і домагань польських і литовських на вічні часи, як від віків вольний, самостійний і незавойований, а тільки за
4
