святої Богородиці і святих янголів, повернулися руські князі додому з великою славою, що розійшлася до всіх людей і до всіх дальших країн, то значить греків і угрів, ляхів і чехів, навіть аж до Риму дійшла на славу Божу завжди і нині і по всяк час на віки віків, амін» (Київський літопис).
Дзвенять струни співців, «підносячи славу в обидві сторони цих часів», «коні ржуть за Сулою, дзвенить слава в Києві…»
І не може знайти спокою молодий князь Ігор Святославич з Буйтуром Всеволодом. «Змагаймося самі, самі загорнемо першу славу, а дальшою самі поділимось»… І знову іде дружина степом, «шукаючи для себе чести, а для князя слави». «І каже Ігор до дружини своєї: Краще порубаному бути, ніж полоненому бути!» «Бо хочу копіє зламати в кінці поля половецького і з вами, русичі, хочу голову свою покласти, або напитися шоломом Дону» («Свово о Полку»).
Немає досить великих ворогів навколо, стільки племен скорено, стільки чинів доконано, але земля велика. «Король… угорський прислав послів до Данила: … поможи мені на чехів… А князь Данило бажав піти війною — чи то задля короля, чи то для слави. Бо ж у землі Руській не був першим, що він воював землю чеську, ні Святослав Хоробрий, ні Володимир Святий. А Бог виконав його бажання, бо він спішив і тужив за війною» (Галицько-Волинський літопис).
Вернулися вої з далекого заходу з-під Опави, падав Данило перед холмською Пречистою, дякуючи за перемогу і славу. І йшов знову на північ на Ятвягів… «взяв від них дань, чорні куни і біле срібро, і дав із дані ятвязької дар воєводі Сигнівові за його послух, щоб знала вся земля лядська, що дань платили ятвяги королеви Данилові, синові великого князя Романа».
Одні ідеали нації і одні шляхи, що ними вона ходить, і лаври, які ждуть і належать «всім по-шляхетськи народженим козакам, братії нашій, що прославилася з давніх літ численними ділами і відвагою на всій землі під сонцем» (Універсал Остряниці у Величка).
Вони зуміли, ці козаки, «преславне військо низове» скоро «прикладом старовічних величних, славних і многим околичним народам страшних предків своїх станути мужественно і небоязнено, при всемогущей помощи Божієй проти поляків» (Універсал Хмельницького у Величка). Бо ж «краще… і корисніше… полягти на воєнному полі від
15
