Покоївка. Бо ви є єдиним злодієм на селі.
Арсен. Це правда. Треба бути цілком нездарою, як я, до нічого нездатною, щоби прийти працювати у такій дірі.
Покоївка. Тепер відповідна хвиля сховатися. Ідіть до цеї ґардероби… (Іде на ліво). Лишаю вам дещо відхилені двері. Будете слідити мою паню. Коли побачите, що спить, вийдете обережно.
Арсен. Прошу мені цього не повторяти, я вже це чув. Коли про це думаю, чую неспокій в серці. Прошу мені краще говорити про мої триста франків. Коли подумаю, що минулого місяця я не приняв у школі їзди на колесї посади учителя…
Покоївка. Треба було приняти.
Арсен. Мене перестерігали, що це важкий фах… Послухайте, Марґарито.
Покоївка. Щож вона робить, ця ваша Марґарита?
Арсен. Наколи мені це удасться, ви приобіцяли мені…
Покоївка. Що тільки самі схочете.
Арсен. Що? Це ні, тільки те, про що ми умовилися: триста франків. (Дивиться на неї з боку) Але про те в цій хвилині не думаю.
Покоївка. А про що?
Арсен. Про ніщо.
Покоївка. Іду тепер по мою паню.
