поза домом. Від часу, як оженився, не виїхав ніколи на ніч з дому.
Арсен. Чи то старий чоловік?
Покоївка. Ще й до того злий і сварливий. Це невиносимий чоловік.
Арсен. Прошу мені тепер вияснити, що маю властиво робити?
Покоївка. Це неважко. Сховаєтесь в оцій ґардеробі і будете чекати, аж пані підуть спати. Коли будете могли припускати, що вже спить, вийдете на пальцях і возьмете ключі, котрі вона завше кладе на цім малім столику. Пізніще підете до ціх дверей; котрі вона завше сама замикає, відчините їх легенько і осторожно і подасте ключі мені. Я буду чекати в сінях. Пізніще, це вже моя справа зійти до сальону, відчинити касу і виняти звідтам папері, яких потребує пан Нікдан, контркандидат нашого пана при виборі депутованого. Занесу йому ще цього вечера, дістану приобіцяну заплату, а вам дам за ваш труд триста франків. Два дні тому панство виповіли мені місце і тому мені приємно, що можу їм зробити такого малого збитка.
Арсен. Але чому пані самі не возьмуть ціх ключів?
Покоївка. Бо моя пані, після мойого відходу, замикається завше вечером у своїй спальни.
Арсен (котрий слухав цього оповідання з заклопотанням). Це справа вельми скомплікована! Мушу вас одначе попередити. Наколи ваша пані проснеться, з моєї руки і волос з голови її не спаде. Я не приніс з собою ні пального оружжя,