силу під суто-культурними гаслами, як навкруги просвіт то-що.
Я, повернувшися до м. Броварів, одразу натрапив на таку відозву до всіх громадян Остерщини, що закликала організувати просвіти на зразок повітової. На відозві підпис голови остерської просвіти, т. Боровика.
Це — мій старий близький товариш по революції. Ми зробили щось подібне до повітової просвіти й у Броварах.
З Броварів я лечу в своє рідне село Одинці, з яким я звязаний душею й де після довгої розлуки на мене чекають мої старі товариші. Отже, люди мало переживають у житті таких хвилин, як я, підходячи до свого села. Зразу виросли всі картини, таємні зібрання, поневолення, арешти, катування, в'язниці, заслання, звязані з минулими подіями в моєму селі.
Незабаром як куля прилетів до Одинців із Остра й тов. Боровик. Слів при зустрічі, звісно, мало було: одно друге перебивають. Боровик сказав, що він прийшов кликати на маніфестацію, яка мала відбутися в м. Острі. Він уже зараня закликав із Козельця і учнів із музикою.
І коли музика, підходячи до села, заграла революційних пісень, усі подалися на маніфестацію. Боровик — із прапором жовтоблакитним, тут — радість, сльози. Пам'ятаю, коли я говорив, у мене від хвилювання трусилися ноги, і взагалі я схвилювався.
Мало не все село рушило на маніфестацію до Остра — 9 верстов. Поруч — старі товариші: дідусі Омелько, Іван і собі не відстають, мандрують.
По дорозі пристають і другі села. Вся лава пливе. Не зчулися, як і прийшли.
За містом нас зустріли остерські громадські організації.
Не обійшлося й без попів, які теж присунули зі своїми корогвами. Але попи, після промов декого з моїх товаришів і моїх слів, отримавши „подяку“ за працю для народу, зникли.
Маніфестація довго ходила по місту, над вечір розійшлася.
