Після розгрому ради, підчас гетьманського панування, з'їхався раніше скликаний селянський з'їзд, на який з'явилося до 20 тисяч селян. Селяни кипіли, але німці їх ганебно розганяли, сажали на потяги й на пароплави, розвозили, знущаючись по дорозі, і тільки тим припинили величезну бійку, яка невідомо чим-би скінчилась у Київі. На цьому з'їзді вже багато було заарештовано українських діячів, так комуністів-більшовиків, як і соціялістів-революціонерів, і членів центральної ради.
12 квітня ватага офіцерів затримала на Софієвській площі мене й инших селян.
Мене посадили до в'язниці, спочатку в Київі, а далі в Чернігові. Так і просидів увесь час ганебного гетьманського панування, бачивши на свої очі всі катування й розстріли у в'язницях.
Історія перевірить усі матеріяли, засоби й обставини, в яких проходило життя центральної ради, і винесе свій ясний і певний присуд за ту працю, яку проробила рада.
Центральна рада народилась у найбільш славні, бурхливі революційні дні. Національно поневолені українські селяни й робітники піднесли її на своїх плечах, віддавши почесний мандат, щоб вона боронила волю й довела революцію до кінця, віддавши селянству й робітникам землю й волю.
Договорившись із робітниками, вона могла-би зламати голову буржуазії, але цього вона не зуміла й не захотіла, бо була зразу вплутана в тенета дрібної буржуазії, і, збочивши на хибний шлях, почала котитися далі й далі у прірву.
У рішучі Жовтневі дні вона не стала на шлях класової боротьби, а, навпаки, видала свій знаменитий третій універсал, яким і викопала собі глибоку безодню.
Далі, вже хитаючись під натиском робітників і селян, сплелася з усією буржуазією й докотилася до німецьких багнетів, а вони вже припинили й саме її існування.
