Сторінка:Одинець Г. Мої спогади про центральну раду (Харків, 1926).djvu/28

Ця сторінка вичитана

Скоро я одержав телеграму центральної ради — як член малої ради[1], явитись до Київа.

Раджусь із товаришами, як бути. Мені кажуть, що нам дуже важливо, щоб я був у центральній раді.

А німці посуваються вже через Київ.

Дуже боляче було на душі, а їду. В Броварах зустрівся як-раз із німцями.

Ідуть з гарматами, з кіннотою.

Душа розривається від туги… А тут обступили дядьки, розпитуються: а що це, на що. Я теж знизую плечима, нічого не знаючи, а хтось із моїх знайомих:

— А що, догралися із центральною радою? От і тобі голову скрутять. Ще тяжчий камінь лягає на душу, як дядьки розказують, що німці кругом грабують.

Приїжджаю до Київа — теж всюди купки людей, лають раду на всі заставки.

Приходжу на засідання в музей. Поздоровкався. Всі товариші теж невеселі. Беру слово й одверто прошу голову сказати, чому в нас німці, бо мене люди питають.

Після мене виступив Рахвес, вказуючи на мене, як на селянського представника, що не згоден з політикою ради й німцями. Грушевський одповідав, що німці будуть на Україні ніби-то, поки ми самі скажемо. Але в його голосі теж було чути, що й він цьому не дуже вірить.

Із німцями прийшли й загони бувших ополонених (синежупанників), на яких ніби-то рада думала сперти свою державну міць, але це було самоошукання, бо їх була жменя, були вони зморені, перебуваючи декілька років у полоні. Та німці їх не пускали й на вулицю вільно пройти без свого догляду.

Більша частина синежупанників зараз-же була розложена більшовицькою агітацією.

 
Контр-революція збирає сили. Центральна рада — заслонка

А тимчасом на Україну сунули всі контр-революційні сили з усієї Росії.

 
  1. Велика президія української центральної ради.