Українські поміщики щось дуже почали вчащати до ЦР. А там „хлібороби“[1] почали ворушитися. І наш колишній комісар Підвисоцький заснував куркулівське кубло в Острі, куди дядьків за вибором визивали ніби до податного інспектора. А в канцелярії сидів їхній агент і розказував, нащо їх кликали, що, мовляв, настає час розрахуватися за революцію.
А тут іще були й такі попихачі, як Гончар. Це таке миршаве: сам не куркуль, а завжди прихвостень панський, обслуговує всі їхні смітники. Бігав по селах і організовував „хліборобів“.
Одного разу я зненацька заходжу до крамниці Радзивіла (це чорносотенний поміщик), а там компанія захоплено радиться, й мене не помітили. Я чую слова якогось попа: „Це нам єдиний порятунок, тепер смутний час“. Хтось другий: „Та вже пора приборкати, награлися доволі“. А я ззаду: „А що це у вас за мітинг, хлопці?“
Це як обухом по голові ошарашило: всі розбіглись, а піп аж плюнув. Ніхто мені нічого не відповів, але я зараз таки розказав товаришам, і ми почали слідкувати за цією зграєю.
Бо дійсно простежили, що важкенькі дядьки почали з попами й поміщиками частенько вештатись.
Аж ось пам'ятаю: в серпні телеграма, що генерали за проводом Корнилова наступають на Петроград. Попереджається, щоб не допускали контр-революції. Від центральної ради було теж подібне розпорядження.
Кинулися ми скликати всі активні сили. А на базарі панки зі своїми прихвоснями по-між дядьків гудуть. Дехто з дядьків аж христиться.
Ми теж мотаємося. Скликали загальне зібрання всіх організацій села й міста. Прибули сюди й пани.
Коли ми оголосили, що загроза революції настає, то Підвисоцький єхидно вигукує: „В чем же вы здесь
- ↑ „Хлібороби-демократи“ та „хлібороби-власники“ — це організації поміщиків та куркулів на Україні в 1917—1918 р.
