Тоді з нами їхало чимало й військових з Петрограду.
Коли ми приїхали, то саме розпочався перший всеукраїнський з'їзд селянських спілок. Ми доповіли на з'їзді, що з нами в Петрограді не хочуть рахуватися.
Було велике піднесення, палкі промови, гнів навіть на саму раду, що послала делегацію кланятися російській буржуазії. Дехто раяв зовсім порвати з Московщиною. А ще більше додало жару те, що Керенський заборонив скликати другий військовий всеукраїнський з'їзд. Заборону підписав і голова петроградської ради робітниче-салдатських депутатів Церетелі. Це викликало нарікання на російську демократію й соціялістів взагалі.
Військовий з'їзд, не дивлячись на заборону, проте розпочався відразу, вимагаючи негайно розриву з Росією. Військовий з'їзд мав до 2500 представників щось од 1500000 салдатів-українців фронтових і тилових частин. Вони навіть поклялися на з'їзді не роз'їжджатися, поки Україна не одержить автономію для українського народу.
Універсал, що оголосила рада, справив величезне вражіння на Україні.
Центральна рада звернулася до українського суспільства, щоби всюди вживали заходів виставити організованим шляхом українських представників на урядові посади, комісарів то-що.
Пам'ятаю, як ми в Острі випирали свого комісара, Підвисоцького. Боротьба була дуже напружена, бо вся зграя, що мріяла ще повернути старий лад, міцно трималася теплих місць. На їхній млин лила ще воду й кооперація, яка провадила запеклу боротьбу проти центральної ради. Навіть комісар, не соромлячись, пішов агітувати по-між возами на базарі. А проте,
