перемогла. Тов. Ленін мав виступити на другий день. Президія з'їзду винесла постанову, щоб на доклад тов. Леніна пускати тільки дійсних членів з'їзду, що матимуть квитки з рішучим голосом, а в мене був гостевий квиток.
я вжив усіх заходів, щоб добитися входу.
Біля залі була велика черга. Через натовп я насилу добився в самого Чернова випросити прохід. Тимчасом, коли я прийшов, то вже тов. Ленін як-раз закінчив свою промову і сходив з трибуни. Довго трималися гучні овації.
Перший виступив критикувати Леніна Чернов. Оскільки пам'ятаю його слова, він попереджав з'їзд, щоб не виносити за стіни залі заклику тов. Леніна, бо це призведе до великої руйнації поміщицьких господарств, а нам треба чекати установчих зборів.
Ленін сміявся, дехто ляпав у долоні. Виступали й другі оратори, але по-між слухачами починався рух, вигуки: „Досить, ми вже й так зрозуміли“.
Президія зробила перерву на декілька годин. Я вийшов із залі, так і не почувши історичної промови т. Леніна.
Ввечері в залі знов одбулися збори української делегації з'їзду. Тут теж пробували виступати з критикою тов. Леніна, але переважною більшістю було винесено резолюцію, що промова тов. Леніна задовольнила збори. „За“ Леніна виступали особливо селяни, „проти“ — російські есери.
Пам'ятаю одного такого, що розпинався: коли, мовляв, будете слухати тов. Леніна, то буде зірвано всю справу на позиції.
Цікаво, що Винниченко тоді в суперечках не виступав, але казав: „Якби російські більшовики не були централісти, то ті пропозиції, що висував Ленін, були-б за найкращий засіб зміцнити російську революцію“. За найкраще, на його думку, звичайно, для росіян, бо для України у Винниченка були другі засоби, як закон про 50 дес. та инш.
Не знаю, що ще робив Винниченко в Петрограді, а я та й більша частина товаришів, посидівши з тиждень, залишили його кінчати справу в якійсь комісії й одержати відповідь, а самі виїхали до Київа.
