27
Читанка з історії України.
вони не знаючи, татарське оподаткування не було дуже важке, легче як за часів княжого устрою, а татарська зверхність не перешкоджувала громадській самоуправі. Але рух цей був навіть корисний для Татар: земля роспалася на дрібні міські громади, ширшоі організаціі не було, а тому бракувало і тієі сили, яка могла стати на перешкоді Татарам, об'єднуючи супроти них людність та борячися проти татарськоі зверхности. Для Татар безкняжі громади були забезпечніше, іх було легче затримати в своіх руках і тому Татари сприяли поширенню антикнязівського руху. Важко сказати о скільки поширився цей рух. На заході межою його була Горинь, за якою починалася Галицько-Волинська держава, на сході ж він захопив Киівщину і мабуть всю Переяславщину, але в Чернигівщині старий князівський устрій заховався.
Невважаючи на це, в цілому татарщина була добою тяжкою вжитті украінського народу, особливо, коли з кінцем XIII ст. почався росклад Орди і окремі загони татарські безборонно йшли на Украіну і нищили землі, забіраючи людей, плюндруючи та грабуючи все, що можливо.
З умовами життя людности в полов. XIII, ст. зазнайомлює нас Пляно-Карпіні („№ 62 Украіна—Русь під Татарами“), оповідання якого являється одним з найголовніших джерел для тієі доби. Дуже яскраво підкреслює тяжкі умови життя ігумен Серапіон: „Мьножанша же братя и чад наш (а) въ плѣнъ вѣдени быш (а); села наш (а) лядиною поростола… трудъ нашь погании наслѣдоваша…[1] дане тажкыя на ны не престануть, глади, морове животъ наших и в сласть хлѣба своего изъѣсти не можем“…
Не винищивши всього населення, татарська руіна сприяла без сумніву зменшенню його кількости, а загальний „пополох“, втеча населення і звязана з нею руіна господарства, мусіли тяжко відбиватися на економичнім життю людности. А до того ще доводилося платити данину Татарам, можливо, в багатьох місцевостях і не дуже важку, а проте помітну в умовах економичного занепаду. Оповідання про смерть в Орді Мих. Чернигівського трохи реторично, перебільшуючи втрати, але яскраво малює стан людности в час Батієвоі руіни і в перші роки по ній: „иніи же бѣжаша въ дальныя страны[2], иныя же крыяхуся в пещерахъ земныхъ, а иніи затворишася во градѣхъ: то тѣ со слезами и покаяниемь Богу молящуся, ти тако отъ поганыхъ немилостивно избіени быша[3], а иже крыяхуся в пещерахъ, и в горахъ и въ лѣсѣх, мало тѣхъ остася,[4] техъ же не по колицѣхъ временехъ оставиша во градѣ, сочташа а въ число, и нача на нихъ дань имати[5]“ Зрозуміло, що татарська руіна мусіла остаточно закінчити процес роскладу киівськоі держави, що роспочався ще раніше і розвинувся почасти на грунті причин внутрішнього життя земель руських, почасти через втрату зовнішнього ринку, що позбавила киівську торговлю попереднього значіння і знищила економичний фундамент, що на ньому виросла киівська держава.
- ↑ Е. Пѣтухов: Серапіонъ Владимирскій. Прибавиеніе: ст. 8 СПБ. 1888 г.
- ↑ Ів. Прибавл. ст. 45.
- ↑ Від страху перед Татарами. В Іп. літопису знаходимо відомости про втечу від Татар до Польщі та ин. західних земель.
- ↑ Дійсно. Татари часто нищили населення міст, особливо значніших. Кількість знищеного населення безсумніву перебільшена.
- ↑ Густинськ. літоп. ст. 153.
