18
Читанка з історії України.
лише корективом до князівсько-дружинного ладу, а не керує ім самостійно.
Населення киівськоі держави поділялося на 3 категоріі: люди вільні, напіввільні та невільні; крім того існував поділ по професіям, дружина та земщина, місцям життя — городяни та селяни — й ин., але, коли виключити межу, яка відріжняла людей вільних та невільних, окремі групи не були замкнутими і людність легко переходила з однієі в другу. Цю рису, відсутність юридичних меж серед вільного населення — треба підкресилти, як характерну рису соціального устрію цієі доби; були кляси — групи звязані певними економічними інтересами, а не стани — об'єднані юридичними привілеями. Вільне населення поділялося також на 3 групи: вища класа — люди „ліпші“ середня та нища „люди менші“. До першоі належало боярство — земське та дружинне, капіталісти та великі землевласники, до другоі, головним чином, купецтво — місцеве й чужоземне, до третьоі ремісники і селяни або смерди. Боярстві стояло в перших рядах цієі соціяльної градаціі, воно і являлося групою найсильніщою економічно, володіючи землями або значними капіталами, але єдиним привілегієм, що воно мало, було право передачі спадщини не тільки синам, а й дочкам, як що синів бракувало. Боярство не княже відріжнялося крім того подвійною вірою, якою карали за його убійство — 80 гр. замісць 40, як платили за вільну людину, хоч би й боярина земського. Проте, не вважаючи на відсутність юридичних привілегів, боярство фактично мусіло відогравати далеко значнішу ролю, як остання людність, особливо по великих центрах, де багато населення було звязано з ним економічно в тім або иншім відношенні, а це давало перевагу боярським голосам і на вічі.
Далеко менше можна сказать про широкі маси мінського населення. — По великих містах це були ремісники або дрібні купці, по менших же жили хліборобством та иншими промислами однаково з селянами. Що торкается селян, так вони мешкали в осібних дворищах і мали власне господарство: землю, худобу й ин., були людьми повно правними й економічно самостійними.
Населення напів-вільне звалося закупами або наймитами і виникло на грунті економічноі залежности від заможноі людини, капіталіста або великого землевласника. Жили закупи або у дворі того, від кого залежали, або на своім власнім господарстві, мали своє майно, рухоме й нерухоме, користалися захистом закону. Але не страчуючи своєі волі, закуп все ж фактично близько підходив до челядини, бо становище його було дуже хитке і він легко міг стати холопом.
Єдиною громадською верствою в киівській Руси були раби або холопи, бо лише вони відріжнялися певними правними прикметами. Становище рабів було дуже важке, бо вони не мали жадних прав, являючися не юридичною особою, а рухомим майном своіх власників. Топу раби не відповідають перед законом за карні вчинки, не можуть виступати як свідки, не володіют майном, і право зовсім не входить у відносини між холопом та господарем, залишаючи іх на волю останнього і не караючи за убійство холопа, бо кожен міг робити зі своєю власністю, що хотів. Яскраву картину соціяльних відносин дає нам старо-киівський кодекс — „Руська Правда“. (№. 30. „Руська Правда“).
