сміялися революційні пролєтарі тоді, коли буржуазія прикривала подібними словами своє панування, яко кляса визискувачів, стають тепер, по поваленні буржуазії, черговими й головними гаслами моменту. І практичне переведення в життя сих гасел масою працюючих є, з одного боку, єдиною умовою спасіння країни, мало не до смерти замученої імперіялістичною війною і імперіялістськими хижаками (з Керенським на чолі); а, з другого боку, практичне переведення в життя сих гасел совітською властю, її методами, на основі її законів є конечним і вистачаючим для нової перемоги соціялізму. Саме цього й не вміють зрозуміти ті, хто з погордою відмовляється од висовування на перше місце „затертих“ і „тривіяльних“ гасел. В дрібно-селянській країні, котра тільки перед роком повалила царизм і менше ніж перед півроком позбулася Керенського, лишилося, розуміється, чимало стихійного, елєментарного анархізму, зміцненого озвірінням і зчичавінням, сполученими с усякою довгою й реакційною війною, утворилося чимало настроїв розпуки й безпредметового озлоблення; коли додати до сього провокаторську політику лакуз буржуазії (меньшевиків, правих есерів і т. п.), то стане зовсім зрозумілим, які довгі й уперті змагання ліпших та свідомійших робітників і селян потрібні для повного перелому настроїв маси і переходу її до правильної, витревалої, дисциплинованої праці. Тільки такий перехід, виконаний масою бідноти (пролєтарів та напівпролєтарів) і здолає закінчити побіду над буржуазією, а особливо над найупертійшою й найчисленнійшою селянською буржуазією.
Буржуазію у нас поборено, але її ще не вирвано з корінням, не знищено і не зломлено також до краю. На чергу дня висовується через те нову, вищу форму боротьби з буржуазією, перехід від простійшої справи дальшого вивласнення капиталістів до значно складнійшої й тяжкої справи утворення таких умов, при яких буржуазія не могла-би ні істнувати, ні народжуватися знову. Ясно, що се завдання без порівнання вище і що без розвязання його соціялізму ще нема.
Коли взяти мірило західно-европейських революцій, то ми стоїмо приближно на рівні, осягненім 1793-го і 1871-го року. Ми маємо законне право пишатися, що
