ськими непорозуміннями й роздратуваннями, крім того, розуміються, вельми поважними философськими незгодами; політично ж розходитися нам не було чому, бо ми представляли тільки відтінки одної й тої ж політичної думки.
Богданів був того часу такий роздратований, що пророчив Лєніну неминучий відхід від революції і навіть доказував мені й тов. Е. К. Малиновській, що Лєнін конче стане октябристом.
Так, Лєнін став октябристом, але зовсім иншого октября.
Я вже оповідав вище свою стрічу з Лєніним на Копенгазькім конґресі. Не можу не зазначити тут його надзвичайно щирого, в найвищій мірі приязного відношення до мене в Копенгазі. Він чудово знав, що я політичний противник, але як тільки виявилося, що ми можемо вести спільну лінію, він зразу віднісся до мене з найбільшим довіррям.
Відчувалося, який би він був радий відновити колишні відносини й попередню єдність. Я зі свого боку також відчув знову приплив найщирійшої симпатії до сеї міцної вдачі, до сього світлого ума, до сього чарівного чоловіка. На жаль, мої товариші загальмували тоді процес зближення, і нам довелося пережити ще чимало досить гірких сутичок.
І знову таки сі сутички не мали зовсім особистого характера, бо Лєнін жив далі в Парижі, а я в Італії, а потім, коли я переїхав до Парижу, Лєнін саме переселився до німецької Швайцарії.
За доби Циммервальда лінія, зайнята Лєніним, за дуже малою виїмкою, була вже надзвичайно близька до тої, котру займали ми — впередовці. Тому, коли я знову стрінувся з Лєніним в Цюрисі — ґрунт був настільки підготований, що ми знову стали розмовляти, наче нічого не було, як старі приятелі й союзники.
Події, що торкаються нашого переїзду в Росію, вже доторкаються теперішньої революції й про них оповідатиметься в иншім місці.
Добавлю до сих поверховних уваг ще ось що. Мені надзвичайно часто доводилося працювати з Лєніним для вироблення ріжного рода резолюцій. Звичайно се робилося коллєктивно. Лєнін любить в сих випадках спільну працю. Недавно мені довелося знову приймати участь в такій роботі при випрацьовуванию ухвал 8-го зїзда по селянському питанню.
Сам Лєнін надзвичайно спритний при сім, швидко знаходить відповідні слова й речення, обмірковує їх з ріжних боків, иноді відхиляє. Надзвичайно радий усякій допомозі з боку. Нераз вдавалося мені знайти зовсім придатну формулу. „Ось, ось, се у вас гарно сказанулося, диктуйте-но!“ — говорить в таких випадках Лєнін. Коли ті чи инші слова здаються йому сумнівними, він знову, втупивши очі в простір, задумується й говорить: „Скажім краще так“. Иноді формулу, запропоновану ним з повною певністю, від відміняє, зі сміхом вислухавши влучну критику.
Така праця за головування Лєніна ведеться завжде надзвичайно пильно й якось весело. Не тільки його власний ум працює з запалом, але він запалює в найвищій мірі й уми инших.
Я не буду нічого долучати тут до сих споминів і сеї характеристики, бо постать Лєніна, як мені здається, найяскравійше виявиться, наскільки се залежить від мене, вже при викладі про самі події революції 1917–1919 років.
А. Луначарський.
(„Великий Переворот“. Частина І, ст. 58–72, Петроград, вид. Гржебина.)
