Стрінулися ми з Лєніним знову за кордоном на Штутґаргськім конґресі. Тут ми були з ним якось особливо близькі, окрім того, що нам доводилося постійно радитися, бо як я вже говорив, мені партія доручила одну з найважнійших праць на Зїзді, ми мали тут і багато великих політичних розмов, так сказати, інтімного характеру; ми обмірковували перспективи великої соціяльної революції. При сім, взагалі, Лєнін був більшим оптимістом, ніж я. Я гадав, що хід подій буде трохи повільнійшим, бо, здавалося, доведеться чекати, доки капиталізуються й країни Азії; що у капитала є ще досить джерел, і що ми хиба під старість побачимо справжню соціяльну революцію. Лєніна сі перспективи щиро засмучували. Коли я розвивав йому свої докази, я помітив справжню тінь суму на його сильнім, розумнім обличчі і я зрозумів, як жагуче хочеться сьому чоловікові ще за свого життя не тільки бачити революцію, але й могутно робити її. Одначе, він нічого не твердив, він був, очевидячки, тільки готовий реалістично признати й похил униз, і зріст угору і поводитися відповідно.
Як дивно, що трохи пізнійше ми політично розійшлися в протилежні сторони. Лєнін пристосувався до часу реакції, наблизився до меньшевиків, тим часом як я, особливо затягнений моїми приятелями, передовсім Богдановим, зостався на становищі чисто революційної лінії за всяку ціну.
У Лєніна виявилося більше політичної чутливости, що не дивує. Лєнін має в собі риси ґеніяльного оппортунізма, себто такого оппортунізма, котрий числиться з властивістю хвилі й уміє використати її в цілях загальної завжде революційної лінії.
Сі риси дійсно були й у Дантона й у Кромвеля.
Зазначу, між иншим, що Лєнін завжде дуже несміливий і якось ховається до затінку на міжнародних конґресах: може бути, тому, що він не досить вірить свому знанню мов, тим часом він добре говорить по німецьки, і дуже незле володіє французькою й англійською мовами. Одначе він обмежує свої публичні виступи на конґресах кількома реченнями. Ми доручили йому виступити з великою промовою про відношення до війни. Зазначу тут, ще при випрацюванню резолюції ми дуже розійшлися з резолюцією Бебеля, посунувши її далеко вліво. Я особисто приймав в цім енерґійну участь і в резолюції прийнято багато моїх формул.
Плеханів на загальнім зібранню російської фракції вимагав, щоби ми прилучилися до бебелівського становища, того ж жадав Троцький, котрий сказав, що свої революції ми могли би виносити тільки, коли б були переможцями, представляючи ж собою еміґрантів розторощеної революції, нам треба бути скромними. Лєнін з ним зовсім не згодився. Тези, котрі здебільшого представляли його й мої бажання, він взявся боронити в відповідній секції, одначе, кілька годин перед своїм виступом передав увесь матеріял Розі Люксембурґ. Роза Люксембурґ і виступила з дуже блискучою промовою, яка вельми поважно встановила остаточну форму ухвал Штутґартського міжнародного конґреса.
Я дуже щасливий, що мені не довелося, так сказати, в особистім доткненню пережити нашу політичну розбрань з Лєніним.
За часу сеї незгоди я з Лєніним зовсім не здибувався. Мене дуже обурювала політична немилосердність Лєніна, коли вона намірилася проти нас. Я й тепер гадаю, що дуже багато нелагоди між большевиками й впередовцями утворено було просто еміґрант-
