Завдяки осягненому миру, — не зважаючи на весь його тягарь і всю його непевність, — Російська совітська республика одержує змогу на певний час зосередити свої сили на найважнійшій і найтяжчій справі соціялістичної революції, на завданні орґанізаційнім.
Се завдання ясно й точно поставлено перед усіми працюючими й пригнобленими масами в 4-ім розділі ухвали, принятої 16 марта 1918 року на Московськім надзвичайнім зїзді совітів, — в тім же розділі (чи в тій же частині) резолюції, де говориться про самодисциплину працюючих і про немилосердну боротьбу з хаосом і дезорґанізацією.
Мир, досягнений Російською совітською республикою, був непевний, розуміється, зовсім не тому, ніби вона думала тепер про відновлення воєнних операцій; — крім буржуазних контрреволюціонерів і їхніх підголосків (меньшевиків і т. и.), жадний відповідальний, тверезий політик не думає про се. Непевність мира залежала від того, що в сусідніх з Росією з заходу й сходу імперіялістичних державах, які мали величезну воєнну силу, з хвилини на хвилину може взяти гору воєнна партія, спокушена тимчасовим ослабленням Росії і підштовхнута капиталістами, котрі ненавидять соціялізм.
При такім стані справи, реальним, не паперовим забезпеченням мира для нас є виключно незгода між імперіястичними державами, що досягла найвищих розмірів і виявляється, з одного боку, у відновленні імперіялістичної різні народів на заході, а з другого боку, — в дуже загостренім імперіялістичнім суперництві Японії й Америки за панування над Великим океаном і його побережжам.
Розуміється, що при такій хиткій охороні міжнародне положення нашої совітської соціялістичної республики надзвичайно непевне, безумовно критичне. Конче потрібне найвище напруження всіх наших сил, щоби використати дану нам обставинами передишку для вигоїння найтяжчих ран, нанесених війною усьому суспільному орґанізму Росії, і для господарчого піднесення країни, без чого не може бути
