чорносотенцями, готових покласти свої буйні голови за „провідника світової революції — Ілліча“.
Се фамиліярне прозвище „Ілліч“ прищепилося так широко, що його повторяють і люде, які ніколи не бачили Лєніна.
Коли Лєнін лежав ранений, як ми боялися, смертельно, ніхто не висловив нашого почуття до нього ліпше, ніж Троцький. В страшенних бурях світових подій, Троцький, другий провідник російської революції, зовсім не нахильний до сантиментальности, сказав: „Коли подумаєш, що Лєнін може вмерти, то здається, що всі наші життя нікчемні й перестаєш бажати жити“.
Вернуся до своїх спогадів про Лєніна перед великою Революцією.
В Женеві ми працювали разом з Лєніним в редакції „Впереду“, потім „Пролєтарія“. Лєнін був дуже добрим співредактором. Писав він як я вже говорив, багато й легко, і відносився дуже добросовісно до праць своїх товаришів по редакції: часто виправляв їх, давав вказівки і дуже тішився кожній талановитій і переконуючій статті.
Взаємини у нас були найкращі. Лєнін скоро оцінив мене, яко промовця: він надзвичайно не любив робити які будь компліменти, але пару разів висловлявся з великою похвалою про мою силу слова, і, спіраючися на сю похвалу, вимагав від мене як найчастійших виступлень. Деякі найвідповідальніші виступлення він обдумував зі мною зарані.
За першої частини нашого життя в Женеві до січня 1905 р. ми віддавалися, переважно, внутрішній партійній боротьбі. Тут мене дивувала в Лєніна глибока байдужість до всяких полемічних сутичок; він не надавав великого значіння боротьбі за закордонну авдиторію, котра в більшости своїй була по боці меньшевиків. На ріжні святочні дискусії він не зявлявся і мені не дуже се радив. Волів, щоби я виступав з великими суцільними викладами.
У відношенню його до противників не відчувалося жадного озлоблення, але все-ж-таки він був жорстоким політичним противником, користав з кожної похибки, роздмухував усякі натяки на оппортунізм, в чім була, зрештою, частина правди, бо пізнійше меньшевики й самі роздмухали всі тодішні свої іскри в досить оппортуністичне полумя. На каверзи він не пускався, але в політичній боротьбі пускав у рух всяку зброю, крім брудної. Треба сказати, що подібним же способом вели себе й меньшевики. Взаємини наші з ними були досить таки зіпсуті, і мало кому з політичних противників удалося тоді вберігти скільки будь людські особисті взаємини. Особливо отруїв відношення меньшевиків до нас Дан. Дана Лєнін завжде дуже не любив, Мартова ж любив і любить, але вважав і вважає його політично трохи маловольним і втрачаючим за тонкою політичною думкою її загальні контури.
З початком революційних подій справа дуже змінилася. Передовсім, ми стали діставати неначеб моральну перевагу над меньшевиками. Меньшевики тоді вже явно повернули до гасла: штовхати вперед буржуазію і змагатися до конституції чи, щонайбільше, до демократичної республики. Наші, як твердили меньшевики, революційно-технічні погляди захоплювали навіть значну частину еміґрантської публики, особливо молодіж.
Ми почули живу землю під ногами. Лєнін тоді був роскішний. З найбільшим захопленням розгортав він перспективи
