життєвому тонусу. Як він заразливо, як мило, як по-діточому регочеться і як легко розсмішити його, який у нього нахил до сміху — сього виразу перемоги людини над труднощами! За найстрашнійших хвилин, які нам доводилося разом переживати, Лєнін був незмінно рівним і так же само нахильним до веселого сміху.
Його гнів також надзвичайно милий. Не зважаючи на те, що від вибуху його, дійсно, за останнього часу могли гинути десятки, а може й сотні людей, він завжде панує над своїм обуренням і воно має жартівливу форму. Сей грім, „неначе граючись, грюкоче високо в небі голубім“. Я багато разів спостерігав се зовнішнє клекотіння, сі обурені слова, сі стріли ущіпливої іронії, а поруч був той же смішок в очах і здатність в одну хвилину покінчити всю цю сцену гніву, неначе Лєнін грав її, бо так треба. Внутрішньо ж він зостається не тільки спокійним, але й веселим.
В приватнім життю Лєнін також найбільше любить саме таку невибагливу, безпосередню, просту веселість, що клекоче силами. Йому любі — діти й котята. З ними він може гратися цілі години.
До своєї праці Лєнін вносить ті ж самі гарні чари життя. Я ніколи не скажу, щоб Лєнін був трудовитим, мені якось ніколи не доводилося бачити, щоб він втопився в книжку чи зігнувся над писарським столом. Пише він страшенно швидко, буйним розмашним письмом; без жадних перечеркувань накидав він свої статті, котрі не коштують його жадних напружень. Зробити се він може що хвилі, звичайно вранці, вставши з ліжка, але й пізно ввечері, вернувши опісля втомної днини, і коли завгодно. Читав він весь останній час, з виїмкою, може, короткого часу закордоном, за реакції, більше уривками, ніж усидливо, але з усякої книги, з усякої сторінки він винесе щось нове, викопає ту чи иншу потрібну для нього ідею, яка служить йому потім зброєю.
Особливо запалюється він не від споріднених ідей, а від протилежних. В нім завжде живе завзятий полеміст.
Але коли Лєніна якось смішно назвати працьовитим, то працездатний він у величезній мірі. Я близький до того, щоби признати його просто невтомним, і я не можу сього сказати, бо знаю, що за останнього часу, надлюдські напруження все таки наприкінці кожного тижня трохи надламлюють його сили й змушують його відпочивати.
Але ж зато Лєнін уміє відпочивати. Він бере сей відпочинок, неначе якусь ванну: за часу його він ні про що не хоче думати і цілком віддається безділлю і, коли тільки можливо, своїм улюбленим сміху й веселости. Тому з найкоротшого відпочинку Лєнін виходить освіженим і готовим до нової боротьби.
Се джерело блискавої й якоїсь наівної життєвости поруч з певною шириною ума й напруженою волею, про яку я вже говорив вище, — чари Лєніна. Чари сі неймовірні; люде, що попадають близько в його орбиту, не тільки віддаються йому, яко політичному провідникові, але якось своєрідно залюблюються в нього. Се відноситься до людей найріжнійших розмірів і духових настроїв — від такого тонко відчуваючого величезного таланту, як Горький, до якого небудь косолапого мужика з глибин Пензенської ґубернії, від першорядних політичних умів, в роді Зиновєва, до якого-небудь салдата й матроса, вчора ще бувших
