Сторінка:Н. Лєнін. Чергові завдання совітської власти (Львів, 1920).pdf/46

Ця сторінка вичитана

Він указав мені на цікаву подібність Лєніна до Сократа. Треба сказати, впрочім, що ще більше, ніж до Сократа, Лєнін подібний до Верлена. Тоді тільки що вийшов Карєрів портрет Верлена в ґравюрі і одночасно ж виставлялося відоме погруддя Верлена, куплене потім для женевського музея.

Зрештою, зазначалося, що Верлен був надзвичайно схожий з Сократом. Головна схожість була в роскішній формі голови.

Будова черепа Володимира Ілліча, дійсно, роскішна. Треба трохи придивитися до нього, щоб замісць першого вражіння простої великої лисої голови оцінити сю физичну міць, контур велетенської бані чола й спостерегти, я сказав би знову таки, физичне парусіння світла від його поверхні.

Ліповщик, розуміється, спостеріг се вразу.

Поруч з сим більше зближаючі з Верленом, ніж з Сократом, глибоко запалі, невеликі і страшенно уважні очі. Але у великого поета сі очі тьмяні, якісь погаслі (судячи по портрету Карєра) — у Лєніна вони насмішкуваті, повні іронії, зорять умом і якоюсь завзятою веселістю. Тільки коли він говорить — вони стають, дійсно, хмарними й неначе гипнотизують. У Лєніна дуже малі очі, але вони такі виразні, такі одухотворені, що я потім часто любовав їхньою несамовитою грою.

У Сократа, судячи по погруддям, очі були скорше опуклі.

В нижчій частині знову значна схожість, особливо, коли Лєнін носить більше чи менше велику бороду. У Сократа, Верлена й Лєніна борода росла однаково, трохи занедбано і недоладно. І в усіх трьох нижня частина обличча трохи безформна, зроблена грубо, неначеб абияк.

Великий ніс і товсті губи додають трохи татарське обличча Лєніну, що в Росії, розуміється, легко поясняється. Але зовсім, або майже зовсім такий же ніс і такі-ж губи і в Сократа, що особливо звертало увагу в Греції, де подібний тип надавалося хиба що тільки химерним сатирам. Те ж саме й у Верлена. Один з близьких приятелів Верлена прозвав його калмуком. На обличчу великого мислителя, судячи по погруддям, лежить передовсім саме відсвіт глибокої думки. Я гадаю, одначе, що — коли в передачі Ксенофонта й Платона є частина істини — Сократ був веселим і іронічним, і схожість в живій грі обличча була, правдоподібно, більшою, ніж се показує погруддя. Рівно ж і в обох славетних образах Верлена панує той тужливий настрій, той декадентський мінор, котрий переважав, розуміється, і в його поезії, але всім відомо, що Верлен, особливо з початку свого підпиття бував веселим та іронічним, і я думаю, знову-таки, що схожість тут була більшою, ніж здається.

Чого може навчити се чудне порівнання великого грецького философа, великого французького поета і великого російського революціонера?

Розуміється, нічого. Воно хиба що тільки намічає, як одна й та ж зовнішність може належати, правда, мабуть, приближно рівним геніям, але з зовсім ріжним напрямом духа, а, подруге, дало мені змогу описати зовнішність Лєніна більш-менш наглядно.

Коли я близче пізнав Лєніна, я оцінив ще одну сторону його, котра зразу не звертає на себе уваги: се дивну силу життя в нім. Вона в нім клекоче й грає. Тепер Лєніну вже 50 років, зле він і нині ще зовсім молодий чоловік, зовсім юнак по свому