Він указав мені на цікаву подібність Лєніна до Сократа. Треба сказати, впрочім, що ще більше, ніж до Сократа, Лєнін подібний до Верлена. Тоді тільки що вийшов Карєрів портрет Верлена в ґравюрі і одночасно ж виставлялося відоме погруддя Верлена, куплене потім для женевського музея.
Зрештою, зазначалося, що Верлен був надзвичайно схожий з Сократом. Головна схожість була в роскішній формі голови.
Будова черепа Володимира Ілліча, дійсно, роскішна. Треба трохи придивитися до нього, щоб замісць першого вражіння простої великої лисої голови оцінити сю физичну міць, контур велетенської бані чола й спостерегти, я сказав би знову таки, физичне парусіння світла від його поверхні.
Ліповщик, розуміється, спостеріг се вразу.
Поруч з сим більше зближаючі з Верленом, ніж з Сократом, глибоко запалі, невеликі і страшенно уважні очі. Але у великого поета сі очі тьмяні, якісь погаслі (судячи по портрету Карєра) — у Лєніна вони насмішкуваті, повні іронії, зорять умом і якоюсь завзятою веселістю. Тільки коли він говорить — вони стають, дійсно, хмарними й неначе гипнотизують. У Лєніна дуже малі очі, але вони такі виразні, такі одухотворені, що я потім часто любовав їхньою несамовитою грою.
У Сократа, судячи по погруддям, очі були скорше опуклі.
В нижчій частині знову значна схожість, особливо, коли Лєнін носить більше чи менше велику бороду. У Сократа, Верлена й Лєніна борода росла однаково, трохи занедбано і недоладно. І в усіх трьох нижня частина обличча трохи безформна, зроблена грубо, неначеб абияк.
Великий ніс і товсті губи додають трохи татарське обличча Лєніну, що в Росії, розуміється, легко поясняється. Але зовсім, або майже зовсім такий же ніс і такі-ж губи і в Сократа, що особливо звертало увагу в Греції, де подібний тип надавалося хиба що тільки химерним сатирам. Те ж саме й у Верлена. Один з близьких приятелів Верлена прозвав його калмуком. На обличчу великого мислителя, судячи по погруддям, лежить передовсім саме відсвіт глибокої думки. Я гадаю, одначе, що — коли в передачі Ксенофонта й Платона є частина істини — Сократ був веселим і іронічним, і схожість в живій грі обличча була, правдоподібно, більшою, ніж се показує погруддя. Рівно ж і в обох славетних образах Верлена панує той тужливий настрій, той декадентський мінор, котрий переважав, розуміється, і в його поезії, але всім відомо, що Верлен, особливо з початку свого підпиття бував веселим та іронічним, і я думаю, знову-таки, що схожість тут була більшою, ніж здається.
Чого може навчити се чудне порівнання великого грецького философа, великого французького поета і великого російського революціонера?
Розуміється, нічого. Воно хиба що тільки намічає, як одна й та ж зовнішність може належати, правда, мабуть, приближно рівним геніям, але з зовсім ріжним напрямом духа, а, подруге, дало мені змогу описати зовнішність Лєніна більш-менш наглядно.
Коли я близче пізнав Лєніна, я оцінив ще одну сторону його, котра зразу не звертає на себе уваги: се дивну силу життя в нім. Вона в нім клекоче й грає. Тепер Лєніну вже 50 років, зле він і нині ще зовсім молодий чоловік, зовсім юнак по свому
